Філологічна скарбничка

Каталог статей

Головна » Статті » Українська мова » Позакласна робота

Останні статті
[08.01.2013][Середня школа]
Контрольна робота «Іменник як частина мови». Українська мова. 6 клас. (0)
[08.01.2013][Середня школа]
Урок з використанням ІКТ за оповіданням Євгена Гуцала «Сім’я дикої качки» (1)
[03.05.2011][Допоміжні матеріали]
Філологічна нумізматика (частина 2) (0)

Життя і творчість народного поета-сатирика Блащука Ю.В. (Фіми Караїнського)
КОВАЛЬЧУК Сергій Іванович, вчитель зарубіжної літератури Гаврилівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Теофіпольського району Хмельницької області


Ці слова, сповнені відчаю і глухої безнадії належать нашому землякові – БЛАЩУКУ Юхиму Васильовичу – невизнаному за життя народному поетові-сатирикові, який усе своє страдницьке життя крапля за краплею витравлював з себе раба, бо не хотів і не міг бути "коліщатком і гвинтиком” страшної совдепівської машини.

Народився Блащук Ю.В. 14 травня 1924 року у с.Карабіївка Теофіпольського району Хмельницької області в селянській родині, закінчив семирічку. Ще з дитинства у нього проявився дар до високого слова, успадкований від батька. Та, на жаль, це приносило йому більше прикростей, ніж вигоди.

Ще зовсім молодим хлопцем підмічав він негаразди селянського життя, (а його молодість припала на суцільну колективізацію) він не міг не говорити про те, що боліло його односельцям – розвал усталеного способу життя, відчуження селянського реманенту, усуспільнення худоби, птиці, житла, занепад духовності і моралі.

Важку рану нанесла йому фашистська окупація рідного краю – першою хвилею нових німецьких порядків його було насильно вивезено до Німеччини на каторжні роботи. Очевидці розповідають, що й там він показав свій бунтарський характер, за що не раз сидів у карцері, був цькований псами і повернувся додому майже калікою.

Але вдома теж мало що змінилося. Спочатку допити у КДБ, фільтраційний табір, де потрібно було доводити свою невинність. Потім повернувся в село, в якому люди були заручниками держави, безвиїздними, безпаспортними… Мали працювати "за палички” і сплачувати непосильні податки за все, дароване Богом: землю, дерева, кущі. Навіть шкуру з поросяти, яке різали раз у два-три роки, курячий послід, не кажучи вже про м’ясо, яйця, молоко потрібно було віддавати державі. Все це загострило в Юхима почуття протесту, а виявити його молодий чоловік міг лише своїм гострим словом. Воно було його єдиною втіхою і надією. І це слово він поніс у народ.

Сьогодні в навколишніх селах: чи то в Караїні, чи в Гаврилівці, лазучинах чи Базалії на людей, що вміють зв’язно, з гумором говорити кажуть: "Як Фіма Караїнський”.

Збираючи матеріал про Блащука Ю.В. нам довелося спілкуватися з багатьма його односельцями: ніхто з них не сказав про нього жодного поганого слова. Через стільки років по його смерті люди з любов’ю і зацікавленістю згадували нехитру поезію Юхима Васильовича. І подумалось тоді, що, напевне, він був дійсно народним поетом і залишив у душах людей свої поетичні рядки.

Сам я, пригадуючи свої зустрічі з дядьком Фімою, як його всі називали, згадую сільський клуб у с.Караїна. Посередині стоїть велика потріскана грубка (вона збереглася й донині), за димом важко щось розгледіти, але це нам не заважає – уважно слухаємо дядька Фіму. А він, маючи вдячних слухачів, різав правду-матку, де діставалось і голові, і бригадиру, і міліції, і керівникам району та навіть "дому пристарілих” – так він називав Політбюро ЦК КПРС. Ми, молоді, реготали від душі, старші люди слухали його з острахом, але з радістю. Йдучи додому зимовими вечорами ми пошепки обговорювали те, що казав Фіма, бо цього нам не говорили в школі, не писали в газетах, не показували по телебаченню.

Тематика його творів різноманітна – від свободи слова і совісті, до життя колгоспного селянства і новинок моди.

Епіграфом до його творчості можуть бути рядки:

Всі поети – у столиці,
 Один Шолохов – у станиці.
 Тарас Шевченко - в Україні,
 Лише Фіма - в Караїні.
(Зі спогадів Л.Грановського)

Отже, він усвідомлював своє місце в суспільстві і міг кожному сказати правду в очі.

Одного разу на колгоспних зборах він, як доглядач коней, попросив добавити їм у раціон дерть чи овес, але голова грубо обірвав його і назвав дурнем. На що Фіма чемно відповів:

"Не даси коневі дерть,
То коневі буде смерть”.

А потім сказав: "Я головою зміг би бути, а ти побудь Фімою”.

Юхим розумів, що колгоспне виробництво вичерпало себе. Скільки можна брехати, приписувати, списувати… Та й молодь втікала з села у світ за очі. він пророкував смерть колгоспному виробництву:

У колгоспі добре жить,
Один робить – сім лежить.
А як сонце припече,
То і той візьме втече.

Його зболена душа рвалась до високого, а заставляли пасти колгоспних коней. Хоч він і любив цих тварин, але через грижу не міг за ними доглядати, проте цього ніхто не брав до уваги. Збереглося кілька рядків на цю тему. Якось Євгена Малюзіна говорила з ним, а тут машина везе коней на м’ясокомбінат. Блащук зразу ж парирував:

Война уж на носу,
А конница Будённого
Ушла на колбасу.

Односелець Юхима Василь Гандовський запитав його якось про те, що він робить. І відповідь не забарилася:

Випасаю колгоспну клячу –
Виконую ЦК партії задачу.

А його колишній сусід Петро Комісарук пригадав слова сатирика:

Україна – рідна мати,
Не вкрадеш – не будеш мати
Й здохнеш навесні.

В ті часи худоби в господарствах було багато, а купити молоко, м’ясо без "блату” в місті не можна було. То й тут Фіма зробив висновок:

Корова на припоні,
А молоко – в Вашингтоні.

Його колючі репліки ходили від села до села. За це його не раз і не два саджали "на 15 діб”. Про це він так говорив:

Спасибі партії радянській,
І міліції човганській*,
І участковому Кузьмі,
Прокурору Каменяру,
Що засадили мене в тюрму.
(Зі спогадів Василя Євтушка)

*Човган – сучасне смт.Теофіполь – районний центр Хмельницької області – авт.

Перебуваючи в Ізяславській тюрмі за невироблення мінімуму, він писав до Пасічник М.:

Я, пока-что, жив-здоров,
Без рубашки, без штанов.
А живу лишь еле-еле,
Бо рубашку воши съели.

У Малому Лазучині жив чоловік на прізвище Добровольський, за національністю поляк. Умів він по особливому танцювати. Фіма про це сказав:

Ніхто так не танцює,
Як пан Добровольський –
Одна нога – по-німецьки,
А друга – по-польськи.
(Зі спогадів А.Кульчицького)

На початку 70-х в моду увійшли плащі з тканини "Болонья”, зачіски "Бабетта”, жіноче взуття з вузькими халявами. І цього  не обминув увагою Юхим Васильович. Якось, чекаючи автобуса, він сказав:

На ногах – резина,
На голові – вата,
Ой чи знає моя мама,
Що я дурнувата.
(Зі спогадів В.Шевчук)

Ось такі прості і "непричесані” поезії Блащука Ю.В., Фіми Караїнського, як він називав себе сам, і як називали і називають його люди. Напевне, прожив він життя недаремно, коли по стількох роках після його смерті земляки з вуст у вуста передають його рядки.

На жаль, ми не можемо надрукувати іншу частину доробку цього мудрого селянина-поета, але біда в тому, що там є звороти, які не вписуються в літературну мову.

Ми не претендуємо на вичерпність зібрання творів Блащука Ю.В., розуміємо, що більша і краща частина його доробку ще чекає свого вдячного дослідника.

Недавно, перечитуючи твори Григора Тютюнника, натрапив на думку про те, що, напевно, в кожному селі є чоловік, який хоче піднятись над своїм селянським життям, а досягти інтелігентності щось не дає. Це, по-моєму, повною мірою стосується Блащука Ю.В. Але, безперечне одне: його творчість і страдницьке життя заслуговують того, щоб про нього почув широкий загал.


Интернет реклама
Категорія: Позакласна робота | Додав: admin5220 (08.12.2009)
Переглядів: 2190 | Теги: поет | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Четвер, 28.03.2024, 11:20
Вітаю Вас Гість

Форма входу

Категорії розділу

Початкова школа [0]
Середня школа [1]
Старша школа [0]
Позакласна робота [3]

Пошук

Друзі сайту

ТЛВІ

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

РеКлАмА


Маєте свій сайт?
Заробіть на ньому грошей!


Не маєте власного сайту?
Заробіть на обміні файлами!